«ПОДОРОЖ У ЦАРИНУ ЛІТЕРАТУРИ»

Музика. Ведучі за столиком, на якому глобус, парасолька, книги, підсвічник.

Вед.1: Коли я дивлюсь на глобус, то згадую чарівника Оле Лукойє, який легким порухом руки відкривав свою чарівну парасольку і повертав кулю глобуса, щоб запросити нас у подорож по казках.

Ведуча відкриває парасольку, ведучий повертає глобус

Вед.2: А ми сьогодні оглядаєм глобус, щоб зрозуміти, яка різноманітна наша Земля за природними умовами, скільки народів населяють її.

Вед 1: І кожен з цих народів має свою культуру, мистецтво. Кожен народ має свого представника в океані літератури, яким пишаються не тільки співвітчизники, але й читачі всього світу.

Вед 2: Реалії життя ХХІ ст.. змушують сучасну людину жити в досить напруженому темпі. Проте в гонитві за досягненням своєї чергової мети вона зупиняється, вражено дивиться на навколишній світ. Їй хочеться відпочити: прочитати книгу улюбленого письменника, послухати пісню, відвідати театр, поринути у світ прекрасного, де душа людини, мов кришталевий келих, буде наповнюватися магією мистецтва.

Вед 1: Сьогодні ми спробуємо полинути в подорож сторінками чудової країни – її  Величності Світової Літератури. Володимир Висоцький говорив: « Щастя – це подорож. Не обов’язково з переміною місця: подорож може бути в душу іншої

людини – у світ письменника, поета…» 

На білих і пожовклих сторінках

Життя в потоках розмаїтих плине…

Читач блукає і мандрує по морях

З улюбленцем премудрої Афіни,

Шукає з Фаустом молодощів шлях,

З Овідієм сумує на чужині,

І Дон Кіхотів поділяє гнів

В борні з ворожим плем’ям вітряків

Вед 2: Не помилюся, коли скажу, що перший крок у храм світової літератури ми

здійснюємо після знайомства з вічною доброю казкою Шарля Перро

«Попелюшка»

Вед 1: Кожна дівчинка мріє хоч би раз побувати на місці Попелюшки: сісти в чарівну карету, потрапити на бал, зустріти свого принца

Вед 2: А кожен юнак бажав би знайти кришталевий черевичок, який подарує йому

щасливе кохання

Інсценізація казки «Попелюшка»

(заходить мачуха і дві доньки)

Мачуха: Попелюшко! Де ж ця негідниця? а дочка: Напевно, як завжди, порпається у попелі і співає дурні пісеньки.

(забігає Попелюшка)

Попелюшка: Вибачте, матінко, я саме прасувала вашу накидку.

Мачуха: Попелюшко, підправ наші зачіски, бо карета нас вже чекає і ми поспішаєм.

(Сідають на стільці. Попелюшка їх причісує)

2-а дочка: А ти не хочеш поїхати на бал?

Попелюшка: Ой, сестриці, не смійтеся з мене! Чи личить мені там бути?

Мачуха: А й справді, усі сміялися б, якби побачили на балу Чорногузку!

Автор: Та мрія Попелюшки все ж здійснилася. Дякуючи чарам доброї феї, дівчина

потрапила на бал. Принц, якому доповіли, що приїхала якась незнайома принцеса,

вийшов її зустрічати. Потім повів до зали, де зібрались гості, і запросив на танець.

(Танець принца і Попелюшки)

Автор: Принц відразу покохав чарівну незнайомку, яка несподівано зникла з палацу після 12-го удару годинника. Але за допомогою черевичка йому вдалося знайти красуню. А Попелюшка, така ж добра, як і вродлива, пробачила свою мачуху і сестер і  взяла їх до палацу, де принц і Попелюшка жили довго і щасливо.

Читець 2  Затишно дітям в пазусі казок,

Отак би й слухав про царя Салтана.

Або про те, як весело козак

Обманював турецького султана.

Читець 3: Спит Золушка сладко. Уснула надовго принцеса.

И Синюю Бороду все еще молит жена.

А сын дровосека вернулся из темного леса,

И тень людоїда уже малышу не страшна

Читець 4: Про карих коней з полуменем грив,

Про чаклуна, що все на світі може.

І хтоб там що не говорив,

Разом:      А згине зло! І правда переможе

Вед 1.: Література допомогла нам повірити в те, що добро обов’язково переможе зло, а  любов – це нагорода за вірність і щирість почуттів

Вед 2: Разом з улюбленими героями ми вчилися розуміти сильних і проявляти милосердя до слабких. Ми розгадували таємниці і знаходили відповіді, шукали скарби і зрозуміли, що скарб – це дружба і любов.

Інсценізація повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»

Том І Беккі в печері. Том і Гек знаходять скарб

Автор: Том і Беккі не знали, скільки часу перебувають у печері.. Вони натрапили на джерело і вирішили перепочити.

Беккі: Томе, я так хочу їсти!

Том:    Пам’ятаєш, що це?( дістає з кишені)

Беккі: Наш весільний пиріг. Я сховала його, коли снідали в лісі. Хотіла покласти його на ніч під подушку, як ото роблять дорослі дівчата, щоб мені приснився ти…

Том: Беркі, ти можеш витримати, як я тобі щось скажу? Тобі потрібно залишитись тут, біля питної води. А я залишу тобі кінець шворки, а сам піду, тримаючи її другий кінець, шукати коридор, що виведе до виходу.

Беккі: Томе, я чекатиму тебе тут, тільки обіцяй мені частіше повертатися і розмовляти зі  мною. Будь зі мною поруч до останньої хвилини, бо вона скоро настане.

Том: Беккі, я неодмінно знайду вихід з печери і ми врятуємось.

Автор: Тому таки вдалось знайти розколину в печері, через яку їм вдалося вибратися із пастки, в якій діти перебували три дні і три ночі. Та пригоди Тома Сойєра на цьому не припиняються.

( Входять Том і Гек і тягнуть ящик)

Гек: Нарешті дотягнули. Томе, та ми ж тепер багаті!

Том: Хоч як важко повірити, але вони наші

Гек: Та знаєш, Томе, бути багатим не така вже й радість. Ні дня тобі спокою: вранці вставай, умивайся, причісуйся, мух не лови, губами не плямкай, курити не можна, горлати не можна, в черевиках цілу неділю ходи, почухатися між людьми не можна. А ще як школа почнеться… Ні, цього я не стерплю.

Том: Але ж, Геку, якщо ти не будеш мати пристойного вигляду, я не зможу взяти тебе в свою ватагу розбійників. Адже розбійники майже скрізь із найвищої знаті.

Гек: Як же це, Томе? Ти завжди був мені товаришем, а тепер не хочеш мене взяти?

Том: Та взяв би я тебе, але що скажуть люди? « Пхе! Ватага Тома Сойєра! Та там одні голодранці!»

Гек: Гаразд, Томе. Вернуся я до вдови, спробую пожити вашим життям. Тільки попроси її, щоб вона мене так не брала в шори. А коли збереш ватагу і підеш у розбійники?

Том: Та скоро вже. От розберемось з грошима, скличемо хлопців, влаштуємо посвячення і відправимося на справжнє діло!

Гек: Оце так! Гаразд, Томе, хай я сконаю, а однак житиму у вдови, і якщо з мене вийде справжній розбійник, то вона ще й запишається, що витягла мене в люди. Гайда, Томе! (Тягнуть ящик і виходять)

Читець 5

Книги в старом переплете

Из Рая детского житья

Вы мне привет прощальный шлете,

Неизменившие друзья –

О, книги в старом переплете.

Темнеет, в воздухе свежо,

Том в счастье с Бекки полон веры.

Вот с факелом индеец Джо,

Блуждает в сумраке пещеры.

О, золотые времена,

Где взор светлей и серце чище!

О, золотые имена:

Гек Финн, Том Сойер, Принц и Нищий!

Вед 1: У 2002 році Нобелівським інститутом в Осло проведено визначення «Кращого художнього твору в Історії людства».Ним став роман Сервантеса «Дон Кіхот»

Вед 2: Нині ця книга є найбільш читаною у світі після Біблії. Щороку, 23 квітня, в день смерті автора, на батьківщині письменника відзначають безперервним читанням роману «Дон Кіхот», який в Іспанії називають «нашою Біблією». Читці змінюють один одного протягом 48 годин.

Вед 1: Лицар Сумного Образу, премудрий гідальго, Дон Кіхот. Він став символом

безкорисливого служіння добру і справедливості, готовності до боротьби зі злом,

незважаючи ні на які перешкоди.

Читець 1

О, Дон Кіхоте мій, натхненнику богеми!

Хай з тебе юрмами глузують мудраки,

А нам твоє життя понад усі поеми:

Не мали рації, їй Богу, вітряки!

Воюй, воюй із ними і забудь,

Що справжні кріпості існують ще на світі.

За подвиги достойно вознесуть

Тобі хвалу у ХХІ столітті.

Інсценізація роману «Дон Кіхот»

Автор: Тут перед ними замаячило тридцять чи сорок вітряків, що стояли серед поля; як побачив їх Дон Кіхот, то сказав своєму зброєносцеві

Дон Кіхот: Поглянь, друже Панчо, що там попереду бовваніє: тридцять потворних велетнів, що з ними я наважився воювати і всіх до ноги перебити.

Санчо Панса: Та де ж ті велетні?

Дон Кіхот: Он там, хіба не бачиш? Глянь, які в них довжелезні руки.

Санчо Панса: Що-бо ви, пане, кажете? То ж не велетні, то вітряки, і не руки то в них, а крила: вони од вітру крутяться.

Дон Кіхот: Зразу видно, що ти лицарських пригод несвідомий, бо то таки велетні. Як боїшся, то стань осторонь і помолися, а я тим часом зітнуся з ними в запеклому і нерівному бою.

Автор: Сеє сказавши, і перепоручивши душу свою володарці Дульсинеї, просячи її допомогти в такій притузі, рушив Дон Кіхот на нерівну битву з вітряками. Та

вітер шарпонув крила вітряка так рвучко, що воно підняло лицаря і його коня, а потім скинуло їх із розгону додолу.

(Санчо Панса піднімає Дон Кіхота і веде)

Санчо Панса: Ах, Боже ж ти мій, господи. Чи не казав я вам пане, щоб стерегтися, бо то вітряки.

Дон Кіхот: Мовчи, друже Санчо. Це той хитрий чаклун, що вкрав мої книжки, навмисно  перетворив велетнів на вітряки, щоб не дати мені слави лицарської. Але мій доблесний меч розіб’є ті чари.

Чтець 2

О, Дон Кихот, ты никуда не канул,

Мы все страдаем болю ран твоих.

На свете столько злобних великанов,

Принявших облик мельниц ветряных.

А в мире правит суд неправый кто-то,

А правый плачет, жребий свой кляня.

Земля не может жить без Дон Кихотов,

Как без воды, без хлеба, и огня.

Вед 1.Лицар Сумного Образу і досі долає свій нелегкий шлях, тепер вже духовними дорогами людства. Одні вважають його бодевільним, інші – велетнем.

Вед 2: Такої  неоднозначної думки дотримувалися сучасники до сьогодні про великого, а колись недооціненого, корифея світової літератури, Вільяма Шекспіра – драматурга, актора, поета.

Вед 1: Зі звичайного громадянина Англії, якого оточували і вірні друзі, і запеклі

заздрісники, Шекспіру вдалося стати громадянином світу, адже його творчість, 37  п’єс і 154 сонети, стала коштовною перлиною світової літератури, якою пишаються, милуються, яку наслідують вже багато поколінь.

Вед 2: Цьогоріч минає 400 років з виходу у світ збірки сонетів поета. Літературознавці їй дали свою назву: «154 коштовні камені, відшліфовані генієм Шекспіра»

Читець 3:Сонет 91 на англійській мові

Читець 4 Сонет 91 на українській мові

Вед 1: І які б не велися суперечки – чи насправді існував Шекспір, чи насправді всі твори написані саме ним, напевно, це для нас не так важливо. Ми читаємо рядки і насолоджуємося тією силою почуттів, яку автор передає своїм палким словом.

Читець 5: Сонет 146

Вед 2: Великий Шіллер сказав, що література – це храм, в який можна ввійти лише з чистою совістю і благородними намірами.

Вед 1: А наші наміри – знайти відповіді на питання, які завжди хвилюють людину: що таке щастя, якою є істинна любов, чи дійсно краса врятує світ?

Вед 2: У цьому нам допомогли герої роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері».

Інсценізація роману «Собор Паризької Богоматері» 

Квазімодо: Пити, пити… Дайте хоч ковток. Люди, дайте води квазімодо. Змилуйтеся…

Есмеральда: Чого смієтесь над ним, чого знущаєтесь над бідолахою? Він хоче пити.

( подає горщик) Пий, не бійся мене.

Квазімодо: О прекрасна, дай хоч руку поцілувати тобі за такий благородний вчинок. (Есмеральда висмикує руку). Пробач. Знаю, що я потворний. Що я не маю права навіть торкнутися тебе

(Заходить Клод Фроло, хапає її)

Клод Фроло: Тримайте її міцно. Це проклята циганка. Не випускайте її. Я піду по сторожу. Це відьма, у якої коза розмовляє, а сама вона зваблює людей. За це потрібно вішати.

Есмеральда: Відпустіть мене, благаю! Я невинна

(Заходить Феб)

Феб: Стійте, відпустіть цю дівчину! Ротмістр Феб де Шатопер до ваших послуг, моя красуне.

Есмеральда: Спасибі, шановний лицарю

На фоні музики Есмеральда дає горщик Квазімодо, а  вазу - Фебу, наливає воду  в них. Вони кладуть по квітці в посуд – свіжі – в горщик, зів’ялі – у вазу

Читець: Одного ранку Есмеральда знайшла   на вікні дві посудини з квітами, які поставив Квазімодо. Одна кришталева ваза, але надтріснута. Вода витекла, квіти зів’яли. Друга – грубий глиняний горщик, але повний води, і квіти залишились свіжими. Та Есмеральда обрала зів’ялий букет.

Квазімодо: Не дивись на обличчя, дівчино, заглядай у серце.

Феб: Серце прекрасного юнака часто буває потворним

Клод: Є серця, в яких кохання не живе

Есмеральда: Та краса любить лише красу. І квітень не дивиться на січень.

Читець 1: Вони всі троє любили Есмеральду, та це кохання було фатальним: почуття Клода Фролло привели дівчину до смерті, Феб зрадив її, А Квазімодо залишився з нею до кінця.

Читець 2: Коли через два роки після страти Есмеральди люди зайшли у склеп Монфокона, вони побачили два скелети, з яких один стискав другий у обіймах. Один був жіночий, бо на ньому збереглося намисто із зерняток лавра. Другий, який міцно обіймав перший, був скелет мужчини-горбаня. Однак все свідчило, що чоловік не був повішений, а сам прийшов сюди і тут помер.

Всі учасники виходять на авансцену

Вед 1: Пам’ятайте…

Читці по черзі

-     ….що саме віра Герди до Кая зробила її сильнішою від 12 богатирів

-    Віра у власні сили допомогла Робінзону Крузо вижити у скрутних обставинах

-   Якщо ти не зрадиш свою мрію, то казка про пурпурові вітрила стане дійсністю

-    Ніколи не втрачай надії – світ не без добрих людей і Дон Кіхоти завжди існують, навіть в найжорстокішому світі.

-    Не покидайте бажання знайти істину в житті, як це робив Фауст, Гамлет, Болконський

-    Умійте відповідати за тих, кого приручили

-     Навчіться посміхатися зорям, як це робив маленький принц

-    Знайдіть свою щасливу зірку і поділіться її теплом з іншими

Фінальна пісня

По слідах героїв Гріна,

По книжках, що любиш ти,

Під вітрилом невидимим

Нам із друзями пливти

Приспів

Нам книги поради дають на роки,

У них ми знаходим важливі думки.

Жага відкриттів нам відома

Дороги у нас не близькі

Як Ассоль ми йдем до мрії

Принц вказав шлях до зірок.

І не втратити надію –

Це життєвий наш урок

Ми навчилися любити

У Шекспіра і Гюго, -

У Толстого – в мирі жити,

А боротись  - у Дефо