Свято Андрія     

  1-й ведучий: За християнськими переказами. Андрій Первозванний був одним із 12 апостолів Ісуса Христа. Він проповідував християнство серед слов’ян. Кажуть, що Андрій передбачав, що з волі божої на Дніпровських горах буде збудоване місто.

2-й ведучий: Серед осінньо-зимових свят найбільшою поетичністю і неповторністю виділяється свято Андрія. Це є продовженням молодіжних вечорниць, де хлопці і дівчата обирали своїх суджених.

1-й ведучий: Узимку, коли завершувалися роботи у полі: частішали парубочо-дівочі гуляння. У різних місцевостях їх відзначали по-різному, а ще з цим святом пов’язана значна кількість різноманітних звичаїв обрядів і повір’їв,  також проповідування майбутньої долі, ворожіння, ритуальне кусання калини. Від нього віє чарівною язичницькою стихією.

2-й ведучий: Ось і ми зазирнемо у звичайну селянську хату і довідаємось, як проходило це свято.

Хата. Піч, стіл, лави. Біля печі коцюба, лопата і віник. В хаті порається господиня. Стукіт. До хати заходять дівчата.

1. Дівчина: Добрий вечір, хазяєчко! А чи можна до вас на вечорниці?

Господиня: Заходьте, заходьте дівчата. Я на вас вже давно чекаю.

Дівчата заходять, вітаються, роздягаються. Підходять до столу, допомагають ліпити вареники.

Господиня: Поспішайте, дівчатонька,

Все приготувати,

Бо пора вже вечорниці

Всім нам починати.

Біленьких, смачненьких,

Та й запросим до нас в гості,

Хлопчиків гарненьких,

Щоб вони разом із нами

Дружно працювали,

Андріївські вечорниці

Піснею стрічали.

Дівчата працюють. Раптом щось грюкнуло.

2. Дівчина. Дівчата. Чули, щось грюкнуло за дверима?

3. Дівчина. То тобі вчулося.

Стукіт повторюється.

Господиня. То, мають хлопці затівають щось неладне. Треба подивитися.

Кілька дівчат вибігають і ведуть хлопця.

Дівчата (2 разом): То він хотів підперти двері, щоб не відчинялися. І

вже до стріхи віника прив’язав.

Всі: Дівчаточка, відпустіть мене! Що хочете зроблю, будь-яке бажання

виконаю!

1. Дівчина: Відгадай загадку: “Поле не міряне, вівці не лічені, пастух

рогатий”.

Хлопець: Небо, зорі, місяць.

1. Дівчина. А ще таку: “Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило”.

Хлопець: (після паузи). Не знаю. Але, дівчата, не карайте мене, а краще

відпустіть. Я вам хлопців приведу.

2. Дівчина: Правду кажеш?

Хлопець: Їй-богу, приведу!

Дівчата виконують жартівливу пісню “А мій милий вареників хоче”. Вбігає

дівчина.

3. Дівчина. А тепер ми поворожимо. Нумо, знімайте чобітки з лівої ноги і

від столу міряймо по черзі долівку до порога: чий чобіт перший стане на

нього – першою вийде заміж! (Міряють) Ура! Я ж казала, що я! (Ніби перша

стала на поріг).

4. Дівчина. Дівчата, а несіть сюди калиту. Та розкажіть, як ви її

готували.

5. Дівчина. А ось як:

Ми калиту місили,

З усіх криниць воду носили

А балабушки місили –

З ополонки воду носили.

6. Дівчина:  У тісто додавали мед, родзинки, посипали маком, оздобили кривульками. Обмастили медом, що принесли хлопці. Спекли сухою, щоб важче відкусити!

Підв’язують червоною стрічкою до сволока.

Дівчата:                 У небо наша калита, у небо,

А ти, сонечко, підіймись,

Та на нас подивись:

Ми калиту чіпляємо,

На місяць поглядаємо,

Свою долю – радість закликаємо.

Приходять хлопці, вітаються.

1. Дівчина. Наче й усі зібралися! Хто ж буде пан Калитинський? Будь ти,

Сашко!

Сашко: Добре! Я до витівок і жартів мастак! Хай буде так! Просимо пана

— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Здоров будь, пане Коцюбинський!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду по зубах писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
— Ой чи впишеш, чи ні,
Я на білому коні

1. хлопець: Спасибі господине, що пустила в хату.

Хлопці йдуть, дівчата залишаються самі.